Владислав Івченко

Випадок у поїзді

–      Доброго дня.

Ельза зайшла до купе, коли поїзд уже рушив. В лівій руці тримала малюка, правою запихала на багажну полицю складений візок. На нижній полиці сиділи чоловік та жінка років за п’ятдесят, здається, трохи напідпитку.

–      Васю, допоможи, чого ти сидиш?

–      Не треба, я сама.

–      Та зараз…

Васі було років п’ятдесят. У м’ятому костюмі він почувався помітно незручно. Підвівся допомогти, але встиг лише торкнутися складеного візочка, який Ельза вже запхала.  

–      Треба просити, а то так вони нічого не бачать.

Вася хотів щось сказати у своє виправдання, але не наважився.

–      Все добре.

Ельза сіла на полицю навпроти, змінила руку під немовлям, яке спокійно посапувало. Жінка з цікавістю роздивлялася і Ельзу і дитину.

–      І скільки це вам?

–      Два місяці.

–      І вже мандруєте! А ми свою доньку до року нікому не показували, не те щоб повезти! Ну бо врікти можуть.

Ельза кивнула.

–      А де це ваш тато?

Ельза не звикла до особистих питань від незнайомих людей, здивовано подивилася на жінку і аж трохи розгубилася від її доброзичливої посмішки.

–      Тато зайнятий. 

–      О, вони всі зайняті. У нас у доньки чоловік в Чехії на заробітках, так приїздить, онука його не впізнає.

Ельза кивнула і зробила вигляд, що занурилася в телефон. Та мовчання тривало не довго.

–      Він, мабуть, одружений?

–      Що?

–      Обіцяв, що піде від жінки і не пішов? Так?

Ельза здивовано подивилася на жінку, а та хитро підморгнула.

–      Я ж помітила, що обручки немає.

–      Я просто…

–      У мене з племінницею так само. Обіцяв розлучитися, обманив, вона народила і кому тепер потрібна з причепом? Вона то і гарна подивитися, але ж чужа дитина…

Жінка подивилася на немовля і сумно зітхнула. Ельза розгубилася, а жінка кивнула на дитину:

–      Донька чи син?

–      Син.

–      Не пощастило. Ще з донькою можуть узяти, а з сином – ніколи.

–      І пацану батя потрібен.

Вася чогось втрутився в розмову, але отримав від дружини такий погляд, що аж закахикався і вийшов покурити в тамбурі. 

–      Так, сину батько потрібен.

Жінка строго подивилася на Ельзу.

–      Та вже якось обійдемося.

–      А ти б малого бабусі залишила. Без причепа легше життя влаштувати.

Ельза закліпала очима, вона не знала чи гніватися, чи сміятися.  

–      Грошами хоч допомагає?

–      Хто?

–      Ну той, обманщик.

–      Який?

–      І грошей не дає! А ти полякай! Скажи, що прийдеш на роботу або додому, скандал влаштуєш!

–      Ви про що?

–      Та ти не соромся! Дитину склепати зміг, а гроші давати не хочеться? Хіба ж там можна? Він хоч при грошах, папаша той?  

–      Слухайте, у нас немає батька.  

Жінка здивовано подивилася на Ельзу, а потім схопилася долонею за рот.

–      Помер? У мене батько помер, коли мені три роки було. Втопився на рибалці, п’яний.

–      Ніхто не помер! Просто немає.

–      То ти без чоловіка народила?

–      Чоловік для пологів не потрібен.

Жінка подивилася на Ельзу ледь не зі сльозами на очах.

–      Бідося моя.

–      Хто?

–      Та ти ж. Не змогла знайти мужика собі так? То оце вирішила матір’ю-одиначкою бути?

–      Просто матір’ю.

–      Важко це. Мабуть, квартиру у Києві знімаєш?

–      Знімаю.

–      Дорога ж квартири! Будеш до батьків переїздити?

–      Ні.

–      А платити ж за квартиру як?

–      Я заробляю.

–      Як заробляєш? Ти ж в декреті?

–      Я на місяць відпустку узяла, зараз вже працюю.

–      А дитина?

–      З нянею.

–      А на няню де гроші брати?

–      Заробляю і на няню.

–      Сама? Та де це б ти стільки заробляла?

Жінка недовірливо подивилася на Ельзу, потім закивала.

–      Батьки допомагають?

–      Вони в мене пенсіонери.

–      А чого б ото бабусі не приїхати і не доглядати онука?

–      Бабуся у віці, їй важко. То краще ми у гості приїдемо.

–      А годуєш ти як?

–      На роботі зціджую, ставлю в холодильник, потім няня згодовує. Ну і суміші.

–      Та хіба ж так можна? Дитинка має цицю знати!

–      Дитина знає, просто не цілодобово.

–      І чого ото на роботу так рано виходити? Я у декреті вісім років просиділа. Спочатку за Алінкою, потім за Стасіком. Матері з дітьми треба бути.

–      Заробляти теж треба.

–      Це мужик має заробити. Завдання жінки – знайти собі мужика.

–      А якщо не знайшовся?

–      Значить погано шукала, перебирала харчами. Воно ото носом крутити не треба, пожити, а там вже якось притреться.

–      І як у вас, притерлося?

–       А що у мене? Он двадцять років шлюбу було. Я цілого гусака з яблуками запекла.

–      Кохаєте один одного?

–      Та ну до чого тут? Просто мужик має бути, щоб нормальна родина: тато, мама, діти.  

До купе зайшов чоловік років тридцяти з переноскою, в якій сидів річний малюк.

–      О, та тут у нас цілий дитсадок!

Чоловік присів на полицю, витер піт.

–      Запізнювався, вскочив у останній вагон, пішки через весь поїзд ішов.

Малюк меланхолійно жував соску і дивився у вікно.

–      А мама ваша де?

Жінка з підозрою дивилася на новоприбулого.  

–      Працює.

–      Працює?

–      Так. Ми вирішили, що я в декрет піду.

–      Що?

Жінка скривилася і закліпала очима.

–      У дружини дуже добре ішла кар’єра, і так на півроку випала через вагітність, тепер надолужує.

–      А ти?

–      А я з дитиною.

–      Сидиш вдома?

–      Сиджу.

–      І ти погодився?

–      А чому ні? Можна було б нянечку найняти, але я хочу проводити більше часу з дитиною.

–      Ти розумієш, що дружина тебе не поважатиме?

Чоловік здивовано подивився.

–      Жінки не поважають чоловіків, які сидять вдома. Це ж бабська робота – виховувати дітей.

–      Це батьківська робота. І ми так вирішили.

–      Але це не правильно!

–      Слухайте, правильно це так, як вирішують для себе люди.

–      Ні не так, бо люди всякого можуть навирішувати! Треба, щоб по правилах було, як заведено! А ви на це все плюєте!

–      Будь ласка, не кричить, дитина спить.

Жінка з роздратуванням подивилася на Ельзу.

–      Ви як наче подуріли всі! Ця добровільно в одиначки подалася, цей в декрет пішов, наче прибитий! Куди світ котиться? І діти ж в вас такі будуть!

Жінка підхопилася і вибігла з купе. Чоловік здивовано подивився їй услід.

–      Чого це вона?

–      Когнітивний дисонанс. Ми не вписуємося в її картину світу.

–      Просто ж світ змінюється.

–      А ось це не вписується найбільше.

–      Доведеться визнати це.

–      Здається, вона вже стала на шлях визнання, просто зараз в неї заперечення.

Вони зайнялися кожен своєю дитиною, за деякий час жінка повернулася в купе. Разом з Васею. Полізли на верхні полиці.

–      Та живіть, як хочете!

За деякий час сказала жінка. А вже коли вони з Васею виходили, то здивувала:

–      Може ви і праві.